Через межу моєї душі...(поетичні нотатки)

Де та межа, що відділяє зиму від весни?

Вона в моєму серці трепетно дзвенить струною.

Весна говорить: " Я вже йду, на мене жди...".

 Зима відказує: "Ще позмагаємось з тобою!".

Вже тануть білі шапки гір,

Біжать струмочками в долину талою водою.

Пташки співають радісно, і неба синь,

 і сонце пестить лагідно усе навколо.

Підсніжник -  перша квіточка весни,

тендітна й ніжна, і міцна й привітна.

 Пробивши панцир льоду,

 тягнеться скоріш підставити голівку

сонцю й світлу.

Так у  повітрі вже витає дух весни,

щоб незабаром огорнуть все

ніжним, білим цвітом.

Та виконавши місію свою,

 іти вперед, назустріч з літом.

Мине весна і знов прийде.

Що за весну буває краще?

Та з плином літ,  все більше  визнаю,

що жити на Землі - це подарунок Бога

 і велике щастя...

Зимовий ранок. Де не кинеш оком, кругом іскриться білий-білий сніг.

В повітрі ніжні мерехтять сніжинки і тихо-тихо падають до ніг.

У цьому є щось радісне й казкове: зима послала цю чарівну мить. 

Іду, дивлюсь, на хвильку зупиняюсь.

Така краса - аж в серці защемить.

Ще будуть сніжні заметілі білі, і ще мороз свою покаже лють...

А ці рядки мої, такі незрілі...

Весні назустріч вже торують путь.

Воловець, а над  ним Темнатик,

А там – височіє хрест.

Ти оберіг мій, рідна хата,

Ти моє щастя, мій Еверест…

І скільки б я не йшла мандрувати

Десь далеко, хоч де світу кінець.

Я знов вертаюсь в рідні Карпати

Там, де Темнатик  - у Воловець.

В повітрі павутинки бабиного літа.

Дрімає котик на осонні.

В садочку яблука, росою вмиті,

Зелено – жовті й жовто -  червоні.

Злегка торкнусь павутинки рукою,

І полетить, не зачепивши плоту.

Ступа нечутно стежкою лісовою

Чарівниця – осінь в зими ворота…

 

Йде Карпатами осінь, полонинами осінь…

Розпліта свої коси по верхівках дерев.

Вже багрянії клени, пожовтіли берізки,

Лиш смерічки зелені, а калина, мов жар…

Понад Плаєм тумани, впали роси на трави,

Вівчарі ведуть вівці напувати на став.

Йде Карпатами осінь, обійма сині гори,

Полонини й долини в мерехтінні заграв…

Вже осінь йде Карпатським рідним краєм.

Тумани ніжно стелить по землі.

А я стою і тихо споглядаю,

Як соняхах нахилився у брилі.

Вже десь у небі журавлі курличуть,

із хмар повисли ниточки дощу.

Хоч сумно навкруги і непривітно,

Та все-одно я осінь цю люблю…